У дискусії «Стратегічний вибір:
моделі культурної політики для України-2015» намагались відповісти на 2 основні запитання. Перше: чи відповідають ці
стратегії очікуванням суспільства та чи потрібен нам фідбек? Друге: чи може
впроваджувати реформи нереорганізований та нереформований Мінкульт.
Наталя Кривда, головний експерт
групи культури РПР, наголосила на
важливості розробки нових стратегій та
створенні нових майданчиків для розвитку культурного продукту:
«Всі говорять про культуру, але ніхто не береться сформувати зрозумілу стратегію
розвитку культури. Для мене культура – це ціннісна рамка. Культура за часів
СРСР обслуговувала певні інтереси, зараз це не так. Культуру потрібно будувати
для суспільства, а не для окремих груп. Стратегія, яку презентували представники
Мінкульту вчора, не зовсім відповідає дійсності. Довгострокову стратегію вже багато хто розкритикував, але всі погодились з тим, що ми маємо написати нову
стратегію».
Олеся Островська-Люта, експерт платформи Культура 2025, наголосила на
тому, що реформуванням одного міністерства ми не змінимо ситуації. Оскільки ми успадкували
і продовжуємо підтримувати урядову систему часів СРСР. «Стратегії потрібні, щоб
рухатись, але в першу чергу, потрібно зрозуміти, куди саме. Інклюзивність для
нас є викликом, але головне завдання, яке стоїть перед нами: як почути кожного?
Поле культури не структуроване, немає асоціацій театру, танцю, які можуть
бути головними репрезентаторами. Бути
максимально інклюзивними – це великий виклик. Ми повинні переконати інших у
тому, що культура – це не тільки розважальний феномен».
Наталя Заболотна, генеральний директор
ДП “Мистецький арсенал”, говорила про важливість стратегії з розвитку
культури та про те, як вдавалось раніше будувати свою діяльність за відсутністю
стратегії. «Ми завжди потребували стратегії. Політика швидкоплинна, а культура
мало кому була потрібна. Сьогодні все залежить не від системи, адже вона
фактично відсутня. Міністерство культури управляє саме собою. Заходи, фестивалі
– це якраз парафія ентузіастів та небайдужих особистостей. Я розумію, що
працювати на ентузіазмі досить виснажливо». Наталія Заболотна також представила
аудиторії проект від Мистецького
Арсеналу – «Державний фонд соціокультурного розвитку», який створений на основі
досвіду Великобританії та Естонії.
Під час панелі «Інновації і
культура: взаємне натхнення» дискутували про інноваційну культуру як систему знань
та умінь, та про те, як інновації та культура можуть співпрацювати разом. Ярослав
Рущишин вважає, що від культури і
інновацій нам варто перейти до «культури інновацій», а також збільшити показник
довіри. «Ми поставили перед собою питання: яким має бути місто у майбутньому?
Для того, щоб перейти до інноваційної культури – треба зрозуміти, що це механізм реалізації
цінностей в суспільстві. Ми проводили дослідження цінностей львів’ян: 68% людей
живуть за принципом «не вчіть мене жити, а допоможіть матеріально». У нас є
креативний клас, але для нього потрібні інституції. Створення соціального
капіталу – призведе до реалізації цих інституцій. Там, де є багато соціального
капіталу – держава не потрібна. Туди, де люди не люблять один одного та не
мають цінностей –приходить держава і диктує, що саме суспільству робити. Нам потрібно, щоб люди з різних галузей довіряли
один одному, і на основі цих розмов, створювати стартапи, проекти. Соціальний
капітал і спонтанна соціалізованість спираються на довіру».
Дмитро Калита розповідав про компанію «Intel» та роль інновацій культури в цій структурі. «Інновації
і культура невід’ємні від бізнесу у нашому випадку. Ми не займаємось бізнесом,
ми займаємось розвитком. Це поєднання і підсилення існуючих речей з тим, що є в
нас. Ми створюємо певну структуру у певному регіоні, країні, куди ми приходимо.
Без нових продуктів та ідей не буде інновацій».
Надія Васильєва, генеральний директор «Майкрософт Україна»
наголосила на тому, що «Microsoft» – це небагато більше, ніж компанія, і не лише у продуктах,
але і у стилі роботи: вони перші запровадили культуру светрів та джинсів на
роботі, ми допомагаємо розвивати потенціал креативного класу.«Мені б хотілось,
щоб Львів став культурним центром нашої країни. Технологічні компанії зараз
можуть робити все, потрібно просто зрозуміти, як саме ви хочете себе проявити.
Будь-яка ідея може бути реалізована вже сьогодні».
Міхаіл Гнєдовський, експерт у креативних індустріях, розповів про
соціальне підприємництво та наголосив на важливості створення умов для розвитку
креативного класу. «Сьогодні міста конкурують між собою, розробляють різні
стратегії. Креативний клас потенційно є у кожному місті, тому, варто також наголошувати
на умовах, які створюють для цього класу».
Юристи говорили про авторське право
та захист інтелектуальної власності під час дискусії «Мистецтво і право:
культурний суверенітет». Держава своїми діями визначає культурну політику: 6
років –кримінальна відповідальність за порушення авторських прав. Наскільки це
виправдано? Хто з нас скачує музику з ВК чи фільми з EX.UA? Більшість! Ми фактично крадемо
музику та фільми. Куди це нас приведе? В Україні зараз 10 легальних
онлайн-майданчиків, де можна купувати книги та музику. Розглядали також окремі випадки
за яких настає відповідальність за порушення авторських прав. Тут ще досі
багато прогалин. Це ніби замкнене коло. А ще ми дуже часто любимо нарікати, що нас недостатньо українського контенту.
«У нас дуже часто саджають не тих і не за те. Має бути кримінальна
відповідальність, але людям, які цьому сприяють», – Гена Корнєв.
«У нас проблема не стільки в кримінальній відповідальності, скільки в
неповазі до авторського права. Чи ми готові ставитись з повагою до авторського
права і платити за контент?», – Назар Поливка.
«Шість років – це максимальна санкція, інколи це може бути просто штраф. У
нас кримінальним законодавство передбачена індивідуалізація покарання, тобто
необхідно окремо розглядати кожне питання», – Микола Полатайко.
Текст: Ірина Мацькова
Фото: прес-служба Конгресу культури, Ліза Кузнєцова.
Немає коментарів:
Дописати коментар