Чому ми боїмось?

«Суспільство боїться самого страху. Вже не потрібний об’єкт страху. Не потрібно хвороби, безробіття… Страх висить в повітрі»

Френк Фуреді, автор книги «Культура страху»

Почну з доволі поширеної фрази, та все ж – у наш час (вже можете починати обурюватися) ми все менше задумуємось над значенням, і все більше бавимося у назви – форму. Така гра позбавляє потреби ставити запитання «чому?». Як сказав Френк Фуреді, люди питають «як в тебе справи?» зовсім не тому, що хочуть про це дізнатись, а за замовчуванням; але навіщо вони?

Точно так і зі страхом. Мабуть, безглуздо заперечувати, що людині властиво боятися. Есеїст та перекладач Андрій Содомора говорить так: «Людина, позбавлена страху, – зовсім інша істота, це вже цілком не людина». То ж чому і навіщо ми так вперто боїмось?

«Страх страхові не рівня. І не кожен страх треба долати» – провадить далі Андрій Содомора. І тут не треба вписувати страх у координати добра та зла, адже він є природним, себто, він буде навіть тоді, коли про нього не говорити. Натомість, добро та зло є поняттями відносними, значення яких хтось диктує, і як тільки забрати завчене напам'ять – зникає межа між першим та другим. Попросту кажучи, витягуючи страх з цих доволі зручних координат, уникаємо гри у назви.

Саме тому, навіть коли ми не ставимо запитання «чому боїмось?», не перестаємо боятись. Тим не менше, боїмося все більше і без цього запитання. Чому так? Відповідь, швидше за все, лежить в природі страху. Адам Поморський зазначає, що страх – антиієрархічний. Себто страх ламає суспільну вертикаль. Страшного повідомлення ЗМІ люди лякаються незалежно від свого статусу. Можливо, ця ієрархічність грає на наших пошуках свободи – з чого можу припустити, що ці пошуки посилюються.

Андрій Содомора зауважив взаємозв’язок страху та надії: «Там, де є надія, є страх». Надія ж з’являється тоді, коли ми бачимо, що щось можливе, але його в нас поки нема. Ми весь час розширюємо межі можливого, а отже, неминуче збільшуємо кількість надій: що винайдуть ліки від раку, що ми житимемо на Марсі чи зможемо пересуватись телепортацією. Разом з тим, з'являються нові страхи: що ліки від раку давно винайшли, але про це не кажуть, щоб і надалі заробляти мільярди на хворих, що ми житимемо на Марсі, бо наша планета стане непридатною для життя, чи що з кожною телепортацією ми губитимемо частинку душі. При чому для страху тепер не потрібно навіть формальних приводів, тепер боятись можна будь-чого. Чим більше нас лякати, тим більше ми боїмося.

З розвитком технологій – який теж можна потрактувати, як розширення меж можливого – ми отримуємо страх, що будемо в небезпеці, коли втратимо щось, якщо раніше його відсутність не викликала страху. Наприклад, ми боїмося, що наш телефон розрядиться. У голову вриваються думки про близьких, які думатимуть, що з нами щось трапилося. Насправді розряджений телефон – це всього-на-всього розряджений телефон.

Адам Поморський висловив думку, що чутки – носій страху. З розвитком комунікаційних технологій чуток стає все більше. Чутку як інструмент використовують у веденні пропаганди. Людським страхом можна і дуже вигідно маніпулювати. «Індикатором правдивості чутки, - продовжує Поморський, - є те, що її висловила якась особистість». І тут навіть не важливо знати цю особистість – достатньо лише бачити, що це реальна людина. Таким чином можна нав’язати будь-яку брехню чи істину.

Якщо написати просто, то страх є невід’ємною частиною сутності людини. Втім, не кожен чинник страху є природним. Людина більшою мірою сама обирає, чого їй боятися, і це вже питання не сутності, а вибору.

Панелі "Страх у культурі/Культура страху"

Текст: Олег Твердь
Фото: прес-служба ККСП, Ліза Кузнєцова