Протягом дискусії «Культурні
політики: країна, регіон, місто» спікери
з України, Молдови та Польщі обговорювали, як окреме місто чи країна залучають
потенціал культури задля розвитку
громадян і суспільства загалом.
Андрій Садовий розповідав про
культурну політику Львова, і як місто бачить місце культури в системі добробуту
своїх громадян. «Культура – це не є щось таке, що з’явилось сьогодні; це традиція. Львів багатонаціональне
місто, усе це разом створює його неповторний образ. Львів відкритий для світу і
привітний. Люди гармонійно розвиваються в цьому середовищі, що неможливо без
культури. Виклики та біда в нашій країні, спонукають до пошуків відповідей.
Наприклад, багато людей з Криму переселились до Львова – вони теж є осередком
певної культури. Ця багатогранність, як
діамант і моє головне завдання – відшліфувати
ці грані.
Артур Целінський акцентував свою промову на тому, що після 90-х рр. не було розуміння того, як використовувати чинник культури. «Безперечно, коли
ми говоримо про культурну політику – на це потрібні гроші. На початку 2009 року
ми нічого не знали про культурну політику.
Головним нашим завданням було зробити так, щоб люди долучались до
культурної політики. Ми не створюємо
культуру, ми лише допомагаємо їй розвиватись. Важливо думати не лише про інституції
культури, а й про те що отримують громадяни, спілкуючись з культурою».
Міхаіл Каракута розповів про досвід Любліна, про те, як саме
змінюється це місто. За його словами, адміністрація міста дає шанс розвиватись
культурі та залучати громадян до культурної політики. «Нам потрібно відповісти на
запитання: культурна політика для артистів чи мешканців, чи для обох верств?
Жителі міста повинні отримувати кращий
рівень життя. Добробут включає примирення, порозуміння – те, що посилює бажання
жити у цьому місті».
Анджей Чістол з Молдови поділився з аудиторією своїми думками про
стратегії розвитку культури у своїй країні. За його словами у 2009 році стався
переломний момент – нове бачення культурної політики. «У той час ніхто ще не
знав про креативні індустрії. Але крок за кроком ми налагодили комунікацію, а головне досягли
розуміння того, що це дійсно нам потрібно: залучити приватний сектор та
непрацююче законодавство. Налагодити співпрацю між різними інстанціями,
працювати разом над стратегією 2014 року».
Юрій Рубан, у свою чергу, більше говорив про роль
національних премій у сфері культури та як це зараз працює на державному рівні. «Премії придумали в СРСР, щоб стимулювати
людей. Ця система державних премій як ідея створити нову людину з новими
характеристиками, яка повинна була стати частиною колективного «ми». У нас є ринок культурного продукту. Зараз ми
маємо змогу обирати той чи інший культурний продукт. В нинішні часи ця премія
не виключає потреби турбуватись про своє матеріальне становище. Я б хотів, щоб
створили волонтерську групу, яка б запропонувала нові ідеї для національних
премій в сфері культури».
Круглий
стіл «Стратегія культури України та
участь у міжнародних програмах» завершився палкою дискусією про «Довгострокову
стратегію розвитку української культури». Представники Міністерства культури України
окреслили теоретичний аспект проекту – та все ще не зрозуміло, як вони
збираються реалізовувати цю стратегію на практиці.
Розробка розвитку стратегії, за словами Андрія
Вітренко, ще продовжується. Національний
культурний продукт, що лежить в основі цієї стратегії, дає поштовх розвитку
креативних індустрій. «Ми намагаємось залучати широке коло громадськості,
працюємо над розробкою законодавчої бази щодо збереження культурної спадщини. У
планах до кінця року напрацювати доопрацювати цю стратегію».
Презентувати проект «Довгострокової стратегії
розвитку української культури» доручили Олександру
Буценку. Принципи, покладені в основу проекту – демократичність,
децентралізація менеджменту культури, компліментарна субсидіарність, умови для
стабільного і мирного існування і т.д. Напрями першочергових кроків: від
міжнародного співробітництва до комунікаційно-суспільної діяльності (загалом
більше 12 кроків). Олександр Буценко також додав, що зараз розробляються нові
закони про культурну спадщину – зокрема, нематеріальну. Щоправда, на запитання
про конкретні культурні проекти на 2016 рік, аудиторія так і не отримала конкретної відповіді. За словами
Андрія Вітренка, Україна зараз на завершальному
етапі долучення до програми
підтримки культури і креативних індустрій «Креативна Європа», а також
укладаються нові угоди про співпрацю з іншими державами, відбуваються постійні
зустрічі з міністрами культури інших країн. Палка дискусія завершилась тим, що
настрій аудиторії вже був на межі: «Це добре, що є така стратегія, але в ній,
на жаль, немає реформи Міністерства культури».
Під час завершального круглого столу
«Культурна дипломатія: можливості та завдання»
у перший день конгресу представили декілька концепцій щодо розвитку
культури та розмовляли про майбутні освітні проекти. На думку спікерів круглого
столу, це полегшить розуміння значення та завдань культурної дипломатії.
Олександр Буценко представив
аудиторії концепцію «Український
Інститут (Інститут Тараса Шевченка)». Напрями здійснення першочергових кроків
цієї інституції – формування позитивного іміджу України, популяризація
українського наукового і культурного життя. Сама ідея –систематизація всіх
зусиль, що має робити Україна, щоб поширити інформацію про себе. Григорій Шамборовський також зазначив, що цей інститут повинен
посилатись на свою культуру. Локальна культура, за його словами, теж може добре
продаватись на глобальному рівні. Для цього потрібно створювати проекти, до
яких би долучались інші.
Катерина Смаглій звернула особливу увагу на те, як говорять іноземні ЗМІ про Україну. «Ми
визначаємо ключові параметри – спорт, культура, а потім – війна. Про Україну
мало що знають за кордоном…». Під час дискусії згадали і про роль локальних
громад. За словами спікерів, важливо, щоб управління дипломатичних установ з
більшою відкритістю ставилось до тих осередків, що є за кордоном, до українських
громад. Адже зараз є багато організацій,
які займаються різними проектами і
популяризують Україну. Наталія Мусієнко розповіла аудиторії про проект «Мандрівна виставка українського
мистецтва» як один із прикладів популяризації культурного продукту нашої країни.
«Зараз дуже модно говорити про культурний продукт. Ідея виставки неможлива без
художників, у проекті беруть участь 17 митців. Практично паралельно зараз у нас відбуваються дві виставки».
Текст: Ірина Мацькова
Фото: прес-служба Конгресу культури, Ліза Кузнєцова
Немає коментарів:
Дописати коментар