Стратегічні плани, інноваційна культура та авторське право

У дискусії «Стратегічний вибір: моделі культурної політики для України-2015» намагались відповісти на  2 основні запитання. Перше: чи відповідають ці стратегії очікуванням суспільства та чи потрібен нам фідбек? Друге: чи може впроваджувати реформи нереорганізований та нереформований Мінкульт.

Наталя Кривда, головний експерт групи культури РПР, наголосила на важливості розробки нових стратегій та  створенні нових майданчиків для розвитку культурного продукту:

«Всі говорять про культуру, але ніхто не береться сформувати зрозумілу стратегію розвитку культури. Для мене культура – це ціннісна рамка. Культура за часів СРСР обслуговувала певні інтереси, зараз це не так. Культуру потрібно будувати для суспільства, а не для окремих груп. Стратегія, яку презентували представники Мінкульту вчора, не зовсім відповідає дійсності. Довгострокову стратегію  вже багато хто розкритикував, але всі  погодились з тим, що ми маємо написати нову стратегію».

Олеся Островська-Люта, експерт платформи Культура 2025, наголосила на тому, що реформуванням одного міністерства ми не змінимо ситуації. Оскільки ми успадкували і продовжуємо підтримувати урядову систему часів СРСР. «Стратегії потрібні, щоб рухатись, але в першу чергу, потрібно зрозуміти, куди саме. Інклюзивність для нас є викликом, але головне завдання, яке стоїть перед нами: як почути кожного? Поле культури не структуроване, немає асоціацій театру, танцю, які можуть бути  головними репрезентаторами. Бути максимально інклюзивними – це великий виклик. Ми повинні переконати інших у тому, що культура – це не тільки розважальний феномен».

Наталя Заболотна, генеральний директор ДП “Мистецький арсенал”, говорила про важливість стратегії з розвитку культури та про те, як вдавалось раніше будувати свою діяльність за відсутністю стратегії. «Ми завжди потребували стратегії. Політика швидкоплинна, а культура мало кому була потрібна. Сьогодні все залежить не від системи, адже вона фактично відсутня. Міністерство культури управляє саме собою. Заходи, фестивалі – це якраз парафія ентузіастів та небайдужих особистостей. Я розумію, що працювати на ентузіазмі досить виснажливо». Наталія Заболотна також представила  аудиторії проект від Мистецького Арсеналу – «Державний фонд соціокультурного розвитку», який створений на основі досвіду Великобританії та Естонії.

Під час панелі «Інновації і культура: взаємне натхнення» дискутували про інноваційну культуру як систему знань та умінь, та про те, як інновації та культура можуть співпрацювати разом. Ярослав Рущишин вважає, що від культури і інновацій нам варто перейти до «культури інновацій», а також збільшити показник довіри. «Ми поставили перед собою питання: яким має бути місто у майбутньому? Для того, щоб перейти до інноваційної культури –  треба зрозуміти, що це механізм реалізації цінностей в суспільстві. Ми проводили дослідження цінностей львів’ян: 68% людей живуть за принципом «не вчіть мене жити, а допоможіть матеріально». У нас є креативний клас, але для нього потрібні інституції. Створення соціального капіталу – призведе до реалізації цих інституцій. Там, де є багато соціального капіталу – держава не потрібна. Туди, де люди не люблять один одного та не мають цінностей –приходить держава і диктує, що  саме суспільству робити.  Нам потрібно, щоб люди з різних галузей довіряли один одному, і на основі цих розмов, створювати стартапи, проекти. Соціальний капітал і спонтанна соціалізованість спираються на довіру».

Дмитро Калита розповідав про компанію «Intel» та роль інновацій культури в цій структурі. «Інновації і культура невід’ємні від бізнесу у нашому випадку. Ми не займаємось бізнесом, ми займаємось розвитком. Це поєднання і підсилення існуючих речей з тим, що є в нас. Ми створюємо певну структуру у певному регіоні, країні, куди ми приходимо. Без нових продуктів та ідей не буде інновацій».

Надія Васильєва, генеральний директор «Майкрософт Україна» наголосила на тому, що  «Microsoft» – це небагато більше, ніж компанія, і не лише у продуктах, але і у стилі роботи: вони перші запровадили культуру светрів та джинсів на роботі, ми допомагаємо розвивати потенціал креативного класу.«Мені б хотілось, щоб Львів став культурним центром нашої країни. Технологічні компанії зараз можуть робити все, потрібно просто зрозуміти, як саме ви хочете себе проявити. Будь-яка ідея може бути реалізована вже сьогодні».

Міхаіл Гнєдовський, експерт у креативних індустріях, розповів про соціальне підприємництво та наголосив на важливості створення умов для розвитку креативного класу. «Сьогодні міста конкурують між собою, розробляють різні стратегії. Креативний клас потенційно є у кожному місті, тому, варто також наголошувати на умовах, які створюють для цього класу».

Юристи говорили про авторське право та захист інтелектуальної власності під час дискусії «Мистецтво і право: культурний суверенітет». Держава своїми діями визначає культурну політику: 6 років –кримінальна відповідальність за порушення авторських прав. Наскільки це виправдано? Хто з нас скачує музику з ВК чи фільми з EX.UA? Більшість! Ми фактично крадемо музику та фільми. Куди це нас приведе? В Україні зараз 10 легальних онлайн-майданчиків, де можна купувати книги та музику. Розглядали також окремі випадки за яких настає відповідальність за порушення авторських прав. Тут ще досі багато прогалин. Це ніби замкнене коло. А ще ми дуже часто любимо нарікати, що  нас недостатньо українського контенту.

«У нас дуже часто саджають не тих і не за те. Має бути кримінальна відповідальність, але людям, які цьому сприяють», – Гена Корнєв.

«У нас проблема не стільки в кримінальній відповідальності, скільки в неповазі до авторського права. Чи ми готові ставитись з повагою до авторського права і  платити за контент?», – Назар Поливка.

«Шість років – це максимальна санкція, інколи це може бути просто штраф. У нас кримінальним законодавство передбачена індивідуалізація покарання, тобто необхідно окремо розглядати кожне питання», – Микола Полатайко.

Текст: Ірина Мацькова

Фото: прес-служба Конгресу культури, Ліза Кузнєцова.

Культурна політика: день перший

Протягом дискусії «Культурні політики: країна, регіон, місто»  спікери з України, Молдови та Польщі обговорювали, як окреме місто чи країна залучають потенціал  культури задля розвитку громадян і суспільства загалом.

Андрій Садовий  розповідав про культурну політику Львова, і як місто бачить місце культури в системі добробуту своїх громадян. «Культура – це не є щось таке, що з’явилось сьогодні; це традиція. Львів багатонаціональне місто, усе це разом створює його неповторний образ. Львів відкритий для світу і привітний. Люди гармонійно розвиваються в цьому середовищі, що неможливо без культури. Виклики та біда в нашій країні, спонукають до пошуків відповідей. Наприклад, багато людей з Криму переселились до Львова – вони теж є осередком певної культури. Ця багатогранність,  як діамант і  моє головне завдання – відшліфувати ці грані.

Артур Целінський акцентував свою промову на тому, що після 90-х рр. не було розуміння того, як використовувати чинник культури. «Безперечно, коли ми говоримо про культурну політику – на це потрібні гроші. На початку 2009 року ми нічого не знали про культурну політику.  Головним нашим завданням було зробити так, щоб люди долучались до культурної політики.  Ми не створюємо культуру, ми лише допомагаємо їй розвиватись. Важливо думати не лише про інституції культури, а й про те що отримують громадяни, спілкуючись з культурою».

Міхаіл Каракута розповів про досвід Любліна, про те, як саме змінюється це місто. За його словами, адміністрація міста дає шанс розвиватись культурі та залучати громадян до культурної політики. «Нам потрібно відповісти на запитання: культурна політика для артистів чи мешканців, чи для обох верств? Жителі міста повинні отримувати  кращий рівень життя. Добробут включає примирення, порозуміння – те, що посилює бажання жити у цьому місті».

Анджей Чістол з Молдови  поділився з аудиторією своїми думками про стратегії розвитку культури у своїй країні. За його словами у 2009 році стався переломний момент – нове бачення культурної політики. «У той час ніхто ще не знав про креативні індустрії. Але крок за кроком ми  налагодили комунікацію, а головне досягли розуміння того, що це дійсно нам потрібно: залучити приватний сектор та непрацююче законодавство. Налагодити співпрацю між різними інстанціями, працювати разом над стратегією 2014 року».

Юрій Рубан, у свою чергу, більше говорив про роль національних премій у сфері культури та як це зараз працює на державному рівні.  «Премії придумали в СРСР, щоб стимулювати людей. Ця система державних премій як ідея створити нову людину з новими характеристиками, яка повинна була стати частиною колективного «ми».  У нас є ринок культурного продукту. Зараз ми маємо змогу обирати той чи інший культурний продукт. В нинішні часи ця премія не виключає потреби турбуватись про своє матеріальне становище. Я б хотів, щоб створили волонтерську групу, яка б запропонувала нові ідеї для національних премій в сфері культури».

Круглий стіл «Стратегія культури  України та участь у міжнародних програмах» завершився палкою дискусією про «Довгострокову стратегію розвитку української культури». Представники Міністерства культури України окреслили теоретичний аспект проекту – та все ще не зрозуміло, як вони збираються реалізовувати цю стратегію на практиці.

Розробка розвитку стратегії, за словами Андрія Вітренко,  ще продовжується. Національний культурний продукт, що лежить в основі цієї стратегії, дає поштовх розвитку креативних індустрій. «Ми намагаємось залучати широке коло громадськості, працюємо над розробкою законодавчої бази щодо збереження культурної спадщини. У планах до кінця року напрацювати доопрацювати цю стратегію».

Презентувати проект «Довгострокової стратегії розвитку української культури» доручили  Олександру Буценку. Принципи, покладені в основу проекту – демократичність, децентралізація менеджменту культури, компліментарна субсидіарність, умови для стабільного і мирного існування і т.д. Напрями першочергових кроків: від міжнародного співробітництва до комунікаційно-суспільної діяльності (загалом більше 12 кроків). Олександр Буценко також додав, що зараз розробляються нові закони про культурну спадщину – зокрема, нематеріальну. Щоправда, на запитання про конкретні культурні проекти на 2016 рік, аудиторія так і  не отримала конкретної відповіді. За словами Андрія Вітренка, Україна зараз на завершальному  етапі  долучення до програми підтримки культури і креативних індустрій «Креативна Європа», а також укладаються нові угоди про співпрацю з іншими державами, відбуваються постійні зустрічі з міністрами культури інших країн. Палка дискусія завершилась тим, що настрій аудиторії вже був на межі: «Це добре, що є така стратегія, але в ній, на жаль, немає реформи Міністерства культури».

Під час завершального круглого столу «Культурна дипломатія: можливості та завдання»  у перший день конгресу представили декілька концепцій щодо розвитку культури та розмовляли про  майбутні  освітні проекти. На думку спікерів круглого столу, це полегшить розуміння значення та завдань культурної дипломатії.

Олександр Буценко представив  аудиторії концепцію  «Український Інститут (Інститут Тараса Шевченка)». Напрями здійснення першочергових кроків цієї інституції – формування позитивного іміджу України, популяризація українського наукового і культурного життя. Сама ідея –систематизація всіх зусиль, що має робити Україна, щоб поширити інформацію про себе. Григорій Шамборовський  також зазначив, що цей інститут повинен посилатись на свою культуру. Локальна культура, за його словами, теж може добре продаватись на глобальному рівні. Для цього потрібно створювати проекти, до яких би долучались інші.

Катерина Смаглій звернула особливу увагу на те, як  говорять іноземні ЗМІ про Україну. «Ми визначаємо ключові параметри – спорт, культура, а потім – війна. Про Україну мало що знають за кордоном…». Під час дискусії згадали і про роль локальних громад. За словами спікерів, важливо, щоб управління дипломатичних установ з більшою відкритістю ставилось до тих осередків, що є за кордоном, до українських громад. Адже зараз  є багато організацій, які  займаються різними проектами і популяризують Україну. Наталія Мусієнко розповіла аудиторії про  проект «Мандрівна виставка українського мистецтва» як один із прикладів популяризації культурного продукту нашої країни. «Зараз дуже модно говорити про культурний продукт. Ідея виставки неможлива без художників, у проекті беруть участь 17 митців. Практично паралельно зараз  у нас відбуваються  дві виставки».

Текст: Ірина Мацькова

Фото: прес-служба Конгресу культури, Ліза Кузнєцова