«Шукаю цінності!» – Європа

Другий день Конгресу культури Східного партнерства «Місія культури в часи криз», що триває у Львові, не збавляє обертів і продовжує шукати відповіді на гострі запитання, що хвилюють українську та європейську спільноти. Сьогодні, в межах тематичної панелі «Криза європейських цінностей», про європейські цінності як такі та їхнє значення для сучасної Європи, говорили представники різних європейських держав та культур.

Спікерами панельної дискусії «Європейські цінності» між символами та реальністю» були : доцент Університету Пантеон-Ассас (Париж), француз Філіп де Лара; журналіст, медіа-експерт, письменник, поляк Ян Пєкло, та дослідник, магістр історії, викладач Пертського університету (Перт), австралієць польського походження Томаш Пажєвський. Модерував дискусію бельгієць Зенон Коваль – радник з питань UNESCO та OECP у представництві «Валлонія-Брюссель» при Посольстві Бельгії у Парижі.

«Всі, хто тут зібрався, мають знати історію створення Європейського союзу, і мету, для якої він створювався. Перше і головне – це недопущення війни в середині Європи між сильними країнами того часу: Німеччиною та Францією. Друге – це дозвіл на вільне пересування в межах організації капіталу, товарів, людей і розширення економічної складової. Зараз Європейський союз, не зважаючи на певні проблеми в середині організації, є бажаним для тих країн, які туди не входять, бо насправді головною і однією з найважливіших його цінностей є СОЛІДАРНІСТЬ. Солідарність між сильними країнами і їхніми меншими братами чи сестрами», – розповів Зенон Коваль.

«Коли Польща робила перші кроки для того, щоб вступити в Європейський союз, то, деякі країни-учасниці відверто з цього насміхались. Ми чули іронічні розмови за нашими спинами: «Польща в ЄС? Це смішно і неможливо». Однак, незважаючи на все, ми продовжували вдосконалюватись, і все ж потрапили до Європейської родини. Коли ми, поляки, вступали в ЄС, ми йшли туди за тими цінностями, які в нас відбирали століттями. Це ГАРАНТІЇ СУВЕРЕНІТЕТУ та справжня НЕЗАЛЕЖНІСТЬ Польщі. Хоча зараз молодше покоління мало знає про таке минуле Польщі, сьогодні всі думають, що наша країна завжди жила так добре», – зазначив Ян Пєкло.

«Я більше знаю про солідарність, ДЕМОКРАТІЮ і ТОЛЕРАНТНІСТЬ в ЄС, і більше ціную саме ці цінності. Але, з іншого боку, мені здається, що в сучасному європейському суспільстві вони виглядають дещо застарілими. Свого часу ЄС і його цінності мали еволюціонувати, і до вище перелічених цінностей мали б додатись нові», – розповів Томаш Пажєвський.

«Тут сьогодні вже говорили про такі цінності, як незалежність та толерантність. Хоча я б іще додав до цього списку НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ, ПРАВА ЛЮДЕЙ та ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО. На мою думку, це важливі складові європейської шкали цінностей. Але варто також зазначити, що особливістю нинішньої Європи є не свобода і процвітання, а виклики для країн, які мають колоніальне минуле. І для ЄС зараз дуже важливо, щоб ці країни залишались суверенними і незалежними», – розповів Філіп де Лара.

...І як підсумували у часники дискусії, за час свого існування Європейський союз втратив стежку, і загубився у власних цінностях. Саме тому сьогодні, в часи криз, він знову знаходиться у їх пошуках.

Текст: Святослав Драбчук

Фото: прес-служба Конгресу культури, Ліза Кузнєцова

«Європейська концепція Східного Партнерства — це як секс без вагітності» – Ян Пєкло

Конгрес культури Східного Партнерства, що в цьому році вперше переїхав з Любліна до Львова, зібрав у столиці Галичини людей різних сфер та поглядів. Доказом цьому стала панельна дискусія на тему: «Східне партнерство: декларації та практика». Учасники дискусії не соромилися вказувати на проблеми партнерства, його найбільші недоліки, а також шукали в його складовій культурний аспект.

Свої думки про політику «Східного партнерства», а також його культурну і просвітницьку місії озвучили: журналіст, медіа-експерт, письменник Ян Пєкло, науковий директор Інституту Євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко та громадський активіст, керівник проектів з розвитку громадянського суспільства у Білорусі Леонід Калітенія, модератором дискусії був Кшиштоф Бобінський.

Критика на адресу ініціативи від головного доповідача панельної дискусії Олександра Сушка здивувала присутніх в аудиторії слухачів, і водночас підвищила їхню зацікавленість розмовою.

Головна проблема «Східного партнерства» за версією О.Сушка виникла ще при створенні цієї ініціативи. Справа в тому, що тоді, у 2009, в ядро «Східного партнерства» політики, які його створили, забули включити культуру як таку.

«Тому сьогодні сильного культурного виміру в політиці Східного партнерства немає, а якщо бути точнішим, то її там взагалі не було»,— каже О.Сушко.

Крім того, як зазначає науковий директор Інституту Євроатлантичного співробітництва, коли створювалось «Східне партнерство» Європейський союз ще не міг сформувати своє бачення Східної Європи, а тим паче конкретно цих шести країн: України, Молдови, Білорусі, Грузії, Вірменії та Азербайджану.

«Коли створювалось «Східне партнерство» то ЄС був зайнятий своїми справами, а ці шість країн, що увійшли до ініціативи, були зайняті своїми реаліями», — додає Олександр Сушко.

Тому зараз за словами О.Сушка «Східне партнерство» це чистий аркуш, на якому не має приреченості на успіх чи провал.

«Сьогодні саме Конгрес культури має, щось намалювати на цьому чистому аркуші. Також конгрес має нарешті вийти за межі трикутника Україна-Польща-Білорусь і залучати до своєї роботи і інші країни», — каже О. Сушко.

На проблеми проекту «Східного партнерства» вказав і білоруський громадський активіст Леонід Калітенія. Він зазначив, що більшість цінностей, які зараз несе ініціатива — старі і неефективні, а також виділив в роботі партнерства дві основні проблеми:

«Перша проблема полягає в тому, що ми до сьогоднішнього дня не знаємо, як користуватися «Східним партнерством». Друга, що за шість років його роботи ми досі не знаємо, як нам об’єднати цих шість країн», — зазначив Л. Калітенія.

Свою ложку меду до бочки з дьогтем «Східного партнерства» вніс Ян Пєкло. Польський журналіст та письменник по-філософськи підійшов до питання культури в Східному партнерстві заявивши, що коли ми говоримо про культуру в партнерстві, то тією культурою є ми самі.

Ян Пєкло має власні визначення культури. Одне для християн, а інше для агностиків. Для перших (за Пєклом) культура — це душа, без якої ми були б мертвими. Для других культура — це людяність, без якої ми перетворюємося на тварин.

Але, як розповідає Ян Пєкло окрім культури існує також поняття антикультури:

«Антикультура це культура ненависті. Антикультура також базується на певних цінностях, проте, ці цінності абсолютно протилежні цінностям культури. Європа сьогодні знаходиться між двома системами антикультур: Ісламською державою (ІД — наймогутнішою терористичною організацією у світі, — С.Д ) та путінською Росією», — каже Ян Пєкло.

Варто також зазначити, що він у своєму виступі не заперечував тверджень, які висунули у бік «Східного партнерства» О. Сушко та Леонід Калітенія. Навпаки польський журналіст ще більш метафорично підійшов до  визначення європейської концепції партнерства.

«Ця концепція — все одно, що займатися сексом, не вагітніючи. Ми з одного боку кажемо, що маємо що запропонувати цим шести країнам, а з другого боку не даємо жодних обіцянок, що врешті-решт ці країни стануть членами ЄС», — підсумував Ян Пєкло.

У межах тематичної панелі «Криза європейських цінностей» заплановано ще дві панельні дискусії : «Європейські цінності» між символами та реальністю», а також «Європейські цінності» в українському та пострадянському контекстах.  Усі дискусії відбуваються в головному корпусі ЛНУ ім. Івана Франка.

Текст: Святослав Драбчук

«Фортеця» Європа

У завжди відкритому для світу Львові учасники Конгресу культури Східного Партнерства в межах першого дня панельної дискусії «Криза європейських цінностей» шукали відповіді на, здавалося б, просте запитання: «Що важливіше для сучасної Європи: демократія і відкритість чи застереження перед іншими»?

Тема неоднозначна і навіть слизька. Та, з іншого боку, для сьогоднішньої України як ніколи актуальна. Свого часу нам не вдалося потрапити до когорти обраних і українська зірочка так і не засяяла на прапорі Європейського Союзу. Тепер нам 24 роки, ми вже спробували батога, медівника і навіть більше, а бабуня Європа чомусь не квапиться кликати ще одну свою доньку до сімейного столу. Нас водночас і хвалять за позитивні зміни, і сварять за їх відсутність. Нам багато обіцяють і багато розповідають, часто приїжджають в гості, але дані обіцянки не зажди виконують. І тут дуже доречною є тема сьогоднішньої панельної дискусії «Фортеця Європа». Ми всі про неї знаємо, милуємося нею, мріємо про неї, та не всі можемо туди потрапити, бо охорона, чи то пак керівництво, цієї «фортеці» нас туди поки що не впускає.

Один з учасників дискусії, культурний менеджер Маркус Ортель, що спеціалізується на міжнародних проектах країн Східної Європи (Білорусі, Грузії, Азербайджану та Вірменії) вважає Європу не фортецею, а швидше дуже складною системою, в якій об’єднано багато маленьких фортець. 

За словами Маркуса, якщо поглянути на зображення будь-якої фортеці, то можна побачити міцні мури, глибокі рівчаки і високі вежі. Європа не мала б бути такою. Однак, глянувши на держави в її складі, бачимо саме такі оборонні конструкції.

«Я - німець за походженням, але ніколи не класифікував Європу, як фортецю. І, хоча тема дискусії - «Фортеця Європа», особисто я вважаю це твердження дещо хибним. Можливо ззовні і для країн, які де-факто є частиною Європи, а де-юре, поки що ні вона, і виглядає, як фортеця, та повірте, що насправді такою не є», - зазначив М. Ортель.

Інший учасник дискусії , громадський активіст та культурний новатор Ярослав Мінкін поняття «Європа» розглядає, як  яскравий приклад і посібник для навчання.

«Європа, як фортеця? А чому ні. Фортеця – це, що щось погане? Ні, навпаки: люди, які знаходяться всередині цієї фортеці - захищені. Особисто мені вдалося взяти «штурмом» «фортецю Європу», але, на жаль, багатьом українцям це дуже важко зробити. Хоча у нас є для цього всі можливості. Просто нам не дають змоги їх реалізувати», - розповідає Я. Мінкін.

І з його твердженням неможливо не погодитись, бо, як всі ми добре знаємо, у медалі є два боки, як і в ситуації з «фортецею» Європою. З одного боку Європейський Союз дав Україні шанс, і асоціацію «Україна - ЄС» підписали майже всі країни члени, за винятком надміру проросійських Греції та Кіпру. Одначе війна на сході України ставить під загрозу втілення великої європейської мрії українців. З іншого боку, щоб український народ не штурмував «фортецю Європу», як це зараз роблять мігранти з Сирії, в ЄС чекають від нашої влади реформ. А з їх проведенням правляча верхівка країни серйозно затягує. Найбанальніший з прикладів: щоб отримати біометричний паспорт пересічному українцю потрібно вистояти в черзі, щонайменше три місяці, а біометрія одна з умов безвізового режиму з ЄС.

За словами Я. Мінкіна, якщо добре придивитися, то Україна на карті Європи, виглядає, як великий атомний гриб, який росте з Чорного моря. Європейське керівництво боїться, щоб він не вибухнув.

І справді, в Європі Україна здебільшого позиціонують як проблемну державу. Саме військовий конфлікт на Донбасі є однією з причин того, що Європа не приймає Україну до свого складу, вважає Маркус Ортель.

«Україна втягнена в конфлікт з Росією і це відштовхує її від Європи. Я думаю, якщо в Україні буде трохи більше стабільності і вона демонструватиме свої зміни, то європейці також змінять думку про неї», - зазначає М.Ортель.

Ще одна проблема, яку українці створили собі самі, це уявна стіна, яка нібито відділяє нашу державу від Європи. Нам часто розказують так звані «знавці», що аби дістатися до Європи треба перелізти через величезну метафоричну «стіну», якою від нас відгородилися європейці. Так, така «стіна» насправді є, але вона живе в головах тих хто таке розказує, і тих, хто в ці розповіді вірить, зазначає Я. Мінкін.

«Ми, українці, маємо навчитись відчувати себе частиною Європи, а не відгороджувати себе від неї уявними мурами. Звісно, що отримати візу в Україні не так легко, але погодьтеся, що це реально.  І коли я пропоную своїм друзям зі сходу, безкоштовно з’їздити наприклад до Польщі, перше запитання, яке вони задають: «Безкоштовно? Та ні, такого не може бути. Це якийсь жарт.» Оце і є та стіна, якої потрібно позбутись», - каже Я. Мінкін.

Підсумовуючи цю панельну дискусію, можна зробити висновок, що для України Європа поки що залишається фортецею і, на превеликий жаль, закритою. Та кожен такий культурний захід, кожна реформа і кожне зусилля українців відчиняють для нашої країни ворота «Фортеці Європи». 

Текст: Святослав Драбчук