Майбутнє медіа – за історіями людей

Другий день роботи панелі «Комунікації культури» був присвячений глобалізації медіа, тож до дискусії були запрошені журналісти-медіаексперти. Як слушно зауважила журналістка Катерина Сергацкова, експертів-теоретиків у цій сфері бракує, тож виступати та теоретизувати доводиться практикам. Окрім Катерини в дискусії брали участь Йон Маковей із молдовського «Timpul», Мілош Зєлінський із люблінського  «ZOOM» та Остап Процик, директор Львівського Медіафоруму. Найцікавіше про завдання та пріоритети у медіатенденціях читайте далі:

На медіафорумі ми складаємо статистику зацікавлених у медіа трендах. Серед відвідувачів не більше 25 % мають журналістську освіту. Професійність виявляється у практичному вирішенні завдань. 

Потреби людей я класифікую так: люди хочуть бути успішними, щасливими і здоровими. Якщо інформація, яку пропонують медіа, дозволяє зробити бодай найменший крок у цих трьох напрямках, в цьому проявляється професіоналізм. 

Медіа – це засіб, інструмент поширення, передачі, аналізу інформації. 

Ми перебуваємо в періоді подолання чергового інформаційного бар’єру. Якщо простежити за теорією інформаційних бар’єрів, побачимо: в історії цивілізації виникали ситуації, коли наявних інструментів для роботи з інформацією ставало недостатньо для подальшого розвитку. В цей момент виникав новий інструмент. Так було, коли з’явилося письмо. Так само з книгодрукуванням. 

В медіа віддзеркалюється те, яким є насправді людство. Ми маємо доступ до унікальних творів мистецтва, найкращих текстів – але все одно дивимося порнографію. Це не проблема медіа, а проблема освіти. 

У школі нас вчать добре рахувати, але не вчать уникати інформаційних маніпуляцій. Що з того, що ти добре рахуєш, якщо потім тебе вдало смикатимуть через твоє невміння працювати з інформацією. 

Хто заробляє на інформації в інтернеті: 50 % - Google, 25% - Facebook, а люди які творять та видають контент, ділять решту 25%. 

Як люди дадуть раду з новим викликом? Колись викликом було записування, поширення, зберігання. Зараз викликом є лише пошук алгоритму, як з усім цим дати раду. Як потратити час максимально корисно? Якщо б культура дала на це відповідь, вона може стати основним замовником у сфері інформаційного процесу.

Остап Процик 

Медіа перетворюється в інструмент, в тому числі для вбивства, для масового гіпнозу. Було б логічно, якби в майбутньому медіа слугували як інструмент для відновлення людяності як самих медіа, так і їхніх споживачів. 

Майбутнє медіа – за історіями людей, за публіцистикою. Це суміш, яка дозволить повернути довіру до журналістів, медіа та інформації. 

У нас достатньо практиків, але бракує теоретиків у медійній сфері. Теоретики пропонують стратегії, роблять висновки і пропонують шляхи розвитку. Стратегії та теорії – це подушка безпеки для журналістів. 

В Україні непогані тиражі. Люди купують книги, журнали, газети. Але майбутнє за медіа, які швидше адаптуються. Хоча друковані ЗМІ все одно не зникнуть. 

Медіа – це також відеоконтент. Тож настав час визнати, що телебачення в цьому сенсі теж трішки нагадує газету. Ми частіше дивимося відеоролики, а не телевізор. Мені подобаються стріми – персональні онлайн-трансляції, живе спілкування аудиторії та творця контенту.

Катерина Сергацкова

Я вірю, що культуру потрібно пояснювати. А ще потрібно допомагати митцям. Сучасне мистецтво – складне. 

Сьогоднішні медіа – це медіа майбутнього. 

Ми не повинні думати про медіа в традиційному значенні цього слова. Це не лише газети, радіо та телебачення. Медіасфера демократизується, а люди починають писати значно більше, ніж колись. Ми пишемо мейли, історії на фейсбук та в блог і так далі. Чимало з нас стає журналістами-непрофесіоналами. Не певний, що це позитивний тренд. 

Ми живемо у світі хаосу. У стрічці фейсбуку на нас навалюється масив фото, відео, тексту. Читач повинен це профільтрувати і створити власну історію. 

Якість медіа знижується. Десять років тому тираж «Газети виборчої» становив півмільйона примірників. Тепер це заледве двісті тисяч. 

У Польщі медіа перебувають в процесі «таблоїдиїзації», вони фокусуються на скандалах, сенсаціях, конфліктах, скандалах. Це стосується як локальних, так і національних ресурсів. І я не певен в яскравому позитивному майбутньому.

Мілош Зєлінський 

Текст: Богдана Неборак

Фото: прес-служба Конгресу культури, Ліза Кузнєцова

Медіа: кого цікавить культура?

Спікери панелі «Комунікації культури» нагадують – про культуру ми не пишемо і не говоримо самі для себе. Це спілкування – як з владою, так і з читачем/слухачем/глядачем/будь-яким іншим споживачем культурного продукту.

Лекція першого дня, яку люб’язно погодилася прочитати Аудроне Нугарайте – відома литовська журналістка, культуролог та науковець, – була присвячена комунікації культури як інструменту змін суспільства. У контексті того, яку роль відіграють державні медіа у промоції культури, коментували та обговорювали її Катерина Ботанова, Зураб Аласанія та Сергій Кейн. Далі – найцікавіше з дискусії:

Катерина Ботанова:

Медійна ситуація в Україні така: той, хто виробляє контент, залежить від глядача, від кількості переглядів, тож культура в більшості медіа не рейтингова. Адже про оперу сьогодні важко розповідати. Ми – ті, хто виробляє культурний продукт, часто переконані в тому, що виробляємо настільки класну і цікаву справу, що вона в принципі має бути цікава всім. Ми не думаємо про те, що розповідаючи про неї, нам доводиться говорити з різними аудиторіями. До кожної потрібна своя мова. Потрібно оперувати різними мовами і не вважати це падінням з високої культури у низьку.

Мистецтво – інструмент для розвитку критичного мислення.Якщо говорити цікаво і доступно про такі культурні явища як "I, CULTURE Orchestra", чому це унікально, як вони працюють, чому це важливо і як ця система взаємодіє – це і є культура. Вміти цікаво і доступно, спрощуючи певні моменти, але не знищуючи історію, розказати людям про те, в чому тут узагалі фішка.

Держава – це наш інструмент, і ми маємо ним користуватися.

Зураб Аласанія:

Уявіть, що людина п’є горілку, а ми хочемо позбавити її алкогольної залежності. Ну а зразу ж не можна – тому почнімо з коньяку, перейдемо на вино, потім на пиво, а потім на компот. А Поплавський був жахливою горілкою. Ми думали, що почали з коньяку, коли пропонували людям джаз у телеефірі. Ні, виявилося, що за півтора роки ми втратили аудиторію, а рейтинги впали. Хоч рейтинги – не те, на що ми маємо рівнятися як суспільне мовлення. Але ні уваги ні впливу у нас немає, стара аудиторія пішла, а нова не з’явилася.

Культура – це гомеопатія.

Є відсоток, вище якого рейтинг культурної програми не підніметься, і це нормально.

Держава – поганий менеджер. Так було завжди і так буде.Якщо з суспільним мовленням у нас ще якось складається, то я не знаю, що робити із розважальним. Вибір зараз настільки великий, що ніхто із нас не може бути певен, що навіть зробивши щось діамантове та фантастичне, це буде успішним та популярним.

Сергій Кейн, шеф-редактор "Громадське Культура":

Продукується контент для бабусь, адже вважається, що бабусям це потрібно.Не просто «Люди просять і ми це даємо», а й «Люди просять, тому що ми це даємо.»
Потрібно знаходити такий культурний пласт, який буде зрозумілий масам, але при цьому він буде на рівень вищим за те, що потребують маси. Прикладом є та ж ONUKA. 
Організатори фестивалів, із якими я спілкувався, говорять: «Нам не потрібна державна підтримка, нехай нам просто не заважають»

Дискусія, яку модерувала Ірина Славінська, журналістка "Громадського радіо", стосувалася проблем культурних медіапроектів в епоху кризи. В обговоренні брали участь Йон Маковей, редактор видання Timpul (Молдова), Олександр Стасов, продюсер проекту Cultprostir та Катерина Ботанова, котра зараз займається новим проектом в рамках видання «Українська правда», а саме «Українська правда: культура»:

Йон Маковей:

Культура в Молдові – це культура в столиці. В регіонах культури немає.Той, хто пише про культуру, повинен цю культуру споживати. Це одне з головних завдань і це півкроку до успіху моєї статті, наприклад.

Олександр Стасов:

Культпростір - це інформаційний сайт та дискусійний майданчик. Ми хотіли пропагувати українську культуру і знайти до цього правильний підхід, a не слухати про те, що новини культури – той контент, який не приносить трафіку. Нічого подібного.
Ми живемо в країні, де майже будь-який бізнес – напівкримінальний, напівлегальний. Ми сподівалися, що після Майдану будуть створені нові умови. Але нічого не сталося. Тому кожен, хто займається бізнесом, знаходиться на гачку у держави. Є ще одна проблема: культурні спільноти роз'єднані. Музиканти не цікавляться тим, що відбувається у художників і так далі.
Успішними є матеріали про щось нове і про майбутнє. Успішними є матеріали, крізь які відчувається характер автора. Ми шукали авторів-експертів, готових не працювати в потоці.

Катерина Ботанова:

Офіційна інформація про те, що я займаюся культурою на «Українській правді», з'явиться тільки в понеділок.Час моєї роботи в друкованих ЗМІ – щасливий, бо немає щохвилинного тиску лічильника відвідувачів та переглядів.Важливим досвідом є журнал «KORYDOR», який я запустила 2010 р. Навіть у Києві тоді майже нічого не було. Дуже мало чого відбувається, інформації дуже мало. 2010 – це нижня точка, від якої можна вести відлік писанню про культуру в ЗМІ. Про мистецтво треба розказувати. «KORYDOR» з'явився із банального бажання мати майданчик для існування мистецької критики.Можливо, це ознака сьогоднішнього часу – поява таких медіа, як «Громадське Kультура», чи «УП: Культура». Але тепер доведеться трішки міняти те, як існувало материнське ЗМІ до того.На «УП» ми працюватимемо з широкою аудиторією. Ми не можемо дозволити собі просто бути майданчиком, на якому виступить професіонал, хоча це теж важливо. Ми хочемо навчитися розказувати широкій аудиторії про ті речі, які ми вважаємо ключовими.На «УП: життя» є абсолютно різні тексти. За останній тиждень найрейтинговішим матеріалом була історія комбата Денисова. Другий – це історія про те, що домашні улюбленці дуже сумують, коли їхні господарі їдуть на відпочинок. Я не впевнена, що матеріал про культуру має прочитуватися пятнадцятьма тисячами людей і конкурувати з комбатом Денисовим. Більше того – я впевнена, що це неможливо.
Людей цікавлять кров, смерть, секс, зрада, перемога – і ми нікуди від цього не дінемося. Ці теми генерують найбільшу кількість людей.

За роботою панелі стежила Богдана Неборак